ПОЕЗІЯ

Це її молитовний досвід в практиці повсякденного життя. Ось як про це говорить сама поетеса:

“ – Звідки ж з’являються вірші?

Це питання я задавала собі з п’ятирічного віку, коли вперше відчула “смак” рими і виринаючих, наче “нізвідки”, цілісних поетичних образів. Трохи пізніше я зрозуміла, що через вірш можна легше, ніж звичайними словами, висловити свій стан, вмістити цілий світ в двох чи чотирьох рядках, спілкуватися зі світом живої природи. Я завжди відчувала, що після того, як вірш виливається з серця в зошит, залишається невидиме “щось”, в якому перебуває душа деякий час. “Воно” – живе, невагоме, насичене добром. “Воно”, як потім з’ясувалося дорослішає разом з поетом. В “Нього” можна сховатися, як в будиночок з пуху кульбаб і відчути себе захищеною у великому галасливому світі. “Воно” дуже схоже на посмішку чеширського кота ( кіт зник, а посмішка зависла у повітрі). Невидиме “Воно” – особисте творче енергополе поета, композитора, художника. В ньому і залишаються невидимі лики створених творів…

Слова лягають на папір, а виділена енергія, ніби “відштовхнувшись” від пера, з’єднується з полем попередніх віршів. Через цей “польовий кокон” відбувається настройка на планетарний вібраційний потік, куди вливаються поетичні канали-струмочки всіх часів і народів. Звідси ми отримуємо енергетичні основи своїх майбутніх віршів і шліфуємо їх як грані діамантів. У цьому руслі можна поступово створити свій струмочок, який згодом стане каналом, якщо вірші переживуть свого творця… Я продовжую на “включені” досліджувати мережу поетичних меридіанів, переглядати точки перетину їх з каналами композиторів, художників, артистів. На превеликий мій жаль, духовні пласти інформації ніяк не хочуть перекладатися на слова мови: не вистачає земних форм для того щоб вмістити духовні одкровення. Єдине, що залишається робити в таких випадках це передати вібрацію інших вимірів через поетичні рядки…”