РЕСПУБЛІКА ШЄП
Щоранку я приймаю "позивні". Вони просочуються крізь хитке марево знайомими образами в чистому, ще не засміченому думками ефірі. Першим найчастіше пробивається потужний потік "Кедру" і світле джерельце "Черемхи". Відчуваю, вони знову десь на виїзді, далеко від дому. Тепла хвиля молитви пропливає крізь мене і транзитом йде в бік Карпат, в їх багатодітний різноголосий будинок. Сильний молитовник "Кедр" охоплює своїм сердечним потоком відразу кілька шарів простору, сплітаючи живу вервицю з людських душ.
Моя свідомість пробуджується, як тільки у внутрішньому просторі з півдня з’являється образ усміхненого лиця "Амазонки" на тлі стійкого непохитного "Ковбоя". Унікальна пара: різниця у віці врівноважується такою ж різницею віку душ. Серце "Ковбоя" пом'якшує гострий розум "Амазонки", створюючи спільне поле потужного самоаналізу. Їх позивний не перемішується з жодною іншою хвилею: "Ти як? Все гаразд?" Любі обличчя спливають у свідомості світлими іскорками, переплітаючись один з одним, об'єднуючись в багатобарвне намисто.
Здається це вже перебір! Пропустиш момент і у внутрішній ефір влетять інші світлосяйні згустки, щоб влаштувати у мене "посиденьки". Так і є: відчуваю потік далекої "Метелиці" і тут же їй назустріч спрямовується гнучка, обволікаюча "Ліана". Вони і в житті доповнюють одна одну, і в ефірі непогано ладнають. Двома пухнастими кульками вкотилися в мій сердечний ефір і мило спілкуються!
- “А ну, зась, розбіглися, ледарки”, - бурчу я, скоріше для порядку, остаточно прокидаючись від сну.
Тепер вже моя черга наносити "візити". Насамперед намагаюся розбудити своїх "совенят". Їх в моєму полі набагато більше, ніж "жайворонків", які пробуджуються з першими променями сонця. Головна моя "сова" - "Арапчонок", беззмінний редактор всіх моїх книг, унікальний фахівець в питаннях мови і літератури та при цьому повний дилетант у всіх інших життєвих справах. На якомусь етапі життя вся її енергія спрямувалася по каналу науки, залишивши інші поля необробленими. Щоб пробудити до дії мого "Арапчонка", я повинна відчути себе звонарем на дзвіниці. Сов, під номером два, моїх "Співочих птахів" я вранці не чіпаю. Вони лягають далеко за північ і встають, відповідно, у другій половині дня (розпорядок майже всіх артистів). Їх позивні завжди йдуть окремо від інших, коли всі вже побажали один одному доброго дня. Задовго до знайомства з парою "Співочих птахів", коли у мене ще не було моєї команди, Господь вже з'єднав нас невидимими нитками долі. Пам'ятаю, як ми з "Архімедом", в його студентські роки, гуляли з дитячою коляскою по вулицях старого Києва та стояли під будинком, з вікон якого лунали сильні голоси: майбутні "Співочі птахи" вчилися в консерваторії і проводили репетиції арій у себе в квартирі . Хто б міг подумати, що через 15 років ми будемо працювати пліч-о-пліч!
"Мармурову Камею" я поки не турбую в ефірі: у неї важкий період прийняття життєвих рішень. Вона у мене на постійному молитовному потоці. Що ж, помилки треба виправляти, навіть якщо це помилки молодості. Я вже переглянула ймовірні лінії її життєвої програми і побачила чисте світло попереду. Скоро сімейно-родовий вузол буде розв'язано і почнеться відродження. "Камея" ще про це не знає, як і не відає те, що сама Богородиця створює над нею невидимий захист, і я часто бачу її на руках Пречистої Діви утішену й умиротворену.
Все, вистачить наносити візити, пора працювати. "Зброєносцю" - вірному виконавцю моїх віршів - потрібно "відстукати" мотив для нової пісні. Просто передати від серця до серця ритм і тональність, а головне - сердечну хвилю, на якій писався вірш. Іноді цей потік у нас буває зустрічний, іноді "Зброєносець" випереджає мене і ставить перед фактом вже проспіваної пісні. Зараз хочеться спрацювати на випередження: вже дуже сильно обпалило серце останнім написаним віршем. Хочеться швидше покласти його на хвилю гітарних акордів, щоб розбавити сердечний біль, зняти гостроту опіку. Так буває від міцної гірчиці, товстим шаром намазаної на шматочок хліба: відкусиш - і перекрило дихання, сльози виступають з очей. Від поезій - така гострота в серці. Музика допомагає зняти опік ....
Стабільно працює наш Полтавський регіон, який гострі на язичок подвижники називають "дисциплінарним батальйоном", на честь стійкого дисциплінованого ведучого "Дегустатора", з яким ми почали співпрацювати ще на самому початку 90-х років. Одним словом, ми встигли разом "з'їсти сім пудів солі". Подружжя подвижників "Дегустатор" і "Єсаул" навіть випробування проходять, схожі на наші з "Архімедом"! Я завжди відчуваю їх позивні, так само, як вони не втрачають настройку на мій канал.
... Проводжу аналогію критичної ситуації мого "д'Артаньяна" з випробуванням "Дегустатора", ще більш важким і принизливим, за земними мірками. Зціпивши зуби від сердечного болю, вона утримувала від остаточного падіння і зриву в "прірву", рідного, і при цьому - ні сльозинки, ні скарги, ні докору ... Душа, що оступилася, була поставлена вище образи і приниження. Сильного неможливо ні принизити, ні образити: він - невразливий, тому що забуває себе заради ближнього. У таких ситуаціях, попущених Богом, перевіряється на міцність душа людська, здається іспит на "хрест жертовності" і на міцність духу. Хто ж довірить нам небесні терени, якщо не зуміємо вистояти на земних?
"Сузір'я Великої Ведмедиці" - Ольга Асауляк